26 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ № 916/4098/23 (ЄДРСРУ № 134423561) та № 917/625/25 (ЄДРСРУ № 134265613) досліджував питання щодо неналежності та недопустимості доказів у судовій справі.
Аксіома: суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За загальним правилом обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер:
Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.
Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20 та підтримана в постановах Верховного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 525/1380/23 (провадження № 61-4980св25), від 20 січня 2026 року у справі № 759/1837/24 (провадження № 61-4171св25) та від 29 січня 2026 року у справі № 756/12215/23, (провадження № 61-6554св25).
ВИСНОВОК: Неналежні докази (не містять інформацію щодо предмету доказування) та недопустимі (отримані внаслідок порушення закону) докази - це різні поняття.
Матеріал по темі: «Подання до суду електронного документу, як доказу у справі»